Головне меню
 
Корисні посилання
 
 
 

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ СТВОРЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЕКСПЕРТНИХ МЕТОДИК ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ

10.12.2014

Стаття присвячена проблемним аспектам, пов'язаним із створенням та послідуючим використанням експертних методик проведення судових експертиз. У ній зроблена спроба виявити та проаналізувати існуючі як теоретичні проблеми, пов'язані з визначенням методики, її структурою та змістом, так і практичні проблеми відносно атестації та реєстрації експертних методик, а також подальшого їх вико­ристання відповідними фахівцями.

Ключові слова: судові експертизи, експертна методика, зміст та структура методики, апробація та реєстрація методик.

Актуальність теми. Однією з особли­востей криміналістичних досліджень є те, що їх проведення має здійснюватись згідно відповідним чином затверджених експерт­них методик. Ці методики, що характеризу­ються поєднанням в собі необхідних вимог проведення дослідження, є основою якості і швидкості вирішення завдань експертизи. У зв'язку з цим їх вивчення і розробка ма­ють важливе значення у науково-дослідній і практичній діяльності.

Стан наукового дослідження. Різним аспектам методики судово-експертного дослідження в тій чи іншій мірі приділяли увагу велика кількість авторів, які вивчали і експертну методику як таку, і конкретні роди або види судових експертиз. З цьо­го питання існують праці Т.В. Авер'янової, Р.С. Бєлкіна, А.І. Вінберга, В.Г. Гончаренка, А.В. Іщенка, В.П. Колмакова, В.С. Мітриче- ва, В.Ф. Орлової, М.Я. Сегая, О.Р. Шляхова та інших авторів. Однак, незважаючи на ве­лику кількість джерел і давню історію роз­робки цієї проблематики, до сьогоднішньо­го часу залишаються низка невирішених проблем як теоретичного, так і практичного характеру.

Тому метою цієї статті є саме виявлен­ня та аналіз існуючих проблем, пов'язаних з методиками проведення судових експер­тиз, а також наведення окремих шляхів їх вирішення.

Виклад основного матеріалу. Од­ним з перших науковців, який запропону­вав визначення експертної методики, був А.Р. Шляхов, який вважав, що методика кожного виду судової експертизи - це си­стема методів, прийомів і технічних засо­бів, що застосовуються для вирішення кон­кретних завдань у певній послідовності та враховують специфіку вирішуваних питань і досліджуваних речових доказів [6, с. 17].

Пізніше різні автори наводили достатньо велику кількість інших визначень методи­ки експертного дослідження. Наприклад, Р.С. Бєлкін у своїй роботі «Криминали- стика: краткая знциклопедия» методику експертного дослідження описував як си­стему рекомендацій щодо вибору та за­стосування методів дослідження об'єктів даного роду (виду) судової експертизи та формуванню необхідної матеріально-тех­нічної бази дослідження; А.М. Зініна и Н.П. Майліс у своєму посібнику «Судебная експертиза» відзначали, що експертна методика - це програма дій, що пропонує експерту в категоричній або рекомендацій­ній формі використовувати певні методи дослідження об'єктів, послідовність і про­цедуру застосування цих методів.

Таким чином, не дивлячись на деяку не­однозначність існуючих в цілому визначень, можна говорити про те, що поняття «екс­пертна методика», яке є основним у су­дово-експертній діяльності, наразі, цілком сформувалося.

Оскільки методика або ж техніка екс­пертного дослідження - це рівень високо- спеціалізованого методологічного знання, то в силу притаманних йому функцій безпо­середньої регламентації наукової діяльно­сті методика завжди повинна мати чітко ви­ражений нормативний характер [4, с. 78].

До речі, певною мірою це передба­чено Державним стандартом України ISO 9001:2009 «Системи управління якістю. Вимоги», в якому визначено те, що доку­ментація системи управління якістю, в тому числі й якістю проведення експертних до­сліджень, має охоплювати, зокрема, задо­кументовані методики.

При цьому відкритим залишається пи­тання стосовно того, що Державним стан­дартом України 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», який визна­чає поняття у галузі видавничої продукції, передбачено тільки «методичні рекомен­дації» та «методичні вказівки» як різнови­ди виробничо-практичних видань, а от за «методики» взагалі не згадується. Хоча така ситуація, як вже згадувалось вище, є неприпустимою, оскільки «методичні ре­комендації» та «методичні вказівки» тільки близькі за змістом до «методики» поняття та не є взаємозамінні. На цьому також не­одноразово наголошували у своїх публіка­ціях ряд вчених та практичних працівників експертних установ України [1, с. 7].

На нашу думку, поняття «методики» по­винно бути введено до даного Державно­го стандарту та відображати основні риси, які відрізняють її від інших видів виробни­чо-практичних видань. Таке поняття повин­но розкривати сутність і призначення ме­тодики, вказувати на її структуру та зміст, а також на застосування системи методів при проведенні дослідження. При цьому можна вказати, що ступінь регламентації всього процесу дослідження може бути різним. Методика завжди містить як реко­мендації, так і обов'язкові правила для екс­перта з вузлових моментів, які визначають схему дослідження, його стратегію.

Аналіз діючих на сьогоднішній день міжвідомчих та відомчих методик дозволяє констатувати факт відсутності єдиного ме­тодичного підходу до їх репрезентації. Це становить важливу методологічну пробле­му сучасної судової експертизи. Створені в різний час, різними відомствами, існую­чі методики мають дещо різну структуру, а відповідно й відмінний між собою зміст.

Необхідно відзначити, що докладних і роз­горнутих характеристик сутності і структури методики судово-експертного дослідження в криміналістичній літературі значно менше, ніж її визначень. В цілому автори сходяться на думці, що будь-яка експертна методика незалежно від її виду повинна включати в себе ряд обов'язкових елементів, які утво­рюють її структуру. А саме містити вказівку на склад специфічних об'єктів, на можливо­сті даної методики та її надійність, на при­йоми, методи і засоби дослідження, а також на порядок і послідовність застосування ме­тодів і засобів. Крім цього, методики повин­ні містити приписи щодо умов та процедур застосування прийомів, методів, засобів і опис можливих результатів.

Після того як з кінця двохтисячних ро­ків в Україні почав діяти обов'язковий для всіх державних установ судової експерти­зи стандарт ДСТУ ISO/ІЕС 17025:2006 «За­гальні вимоги до компетентності випробу­вальних та калібрувальних лабораторій», яким регламентовано, у тому числі, роз­робку процедур (або методик) з певним змістом та структурою, ряд авторів запро­понували загальну уніфіковану структуру експертних методик, яка б відповідала по­ложенням згаданого стандарту.

Так, А.В. Іщенко, Ю.І. Палеха, Ю.Ю. Ярослав, А.О. Полтавський запро­понували наступний уніфікований зміст та структуру експертної методики: 1) вихідні дані (які повинні включати, зокрема, най­менування експертної галузі та методики); 2) зміст (перелік розділів); 3) вступ; 4) ос­новний текст: 4.1) об'єкти дослідження; 4.2) експертні завдання (типові питання), що вирішуються методикою; 4.3) технічні засоби та інструментарій; 4.4) об'єкти до­слідження - порівняльні зразки; 4.5) умо­ви експертного дослідження; 4.6) стадії експертного дослідження; 5) предметний покажчик; 6) довідково-інформаційні дані (додатки у вигляді таблиць, схем тощо); 7) бібліографічний список. Вони зауважу­ють, що інша необхідна інформація, на­приклад, заходи щодо безпеки, яких треба дотримуватися тощо, можуть регламентува­тися як самими методиками експертних до­сліджень, такі інструкціями, що передбаче­но зазначеним стандартом [1, с. 642-643].

В цілому погоджуючись із наведеною структурою, необхідно зазначити, що вона
повинна бути не тільки сформованою у на­укових джерелах, а й бути передбаченою відповідним стандартом, міжвідомчим на­казом або, у крайньому випадку, інструкці­єю щодо порядку створення та оформлен­ня експертних методик. Тільки в разі такої нормативної регламентації можна розрахо­вувати на єдиний підхід та одноманітність при їх оформленні незалежно від відом­ства, у якому методика була розроблена.

Створення нових методик є творчим процесом, заснованим на пізнанні зако­номірностей процесу утворення ознак на об'єктах дослідження, виявленні цих ознак з використанням певних засобів і методів. Конкретною метою створення нових мето­дик є розширення обсягу фактичних даних, що надаються слідству та суду, засноване на можливості вирішення нових завдань, дослідження нових об'єктів, скорочення строків проведення експертиз, матеріаль­них і трудових витрат, зменшення кількості невирішених питань, підвищення наукового рівня й повноти вирішення експертних за­вдань [2, с. 228].

Для того, щоб експертні методики в про­цесі їх використання забезпечували своє­часне, повне і всебічне виявлення і пізнан­ня фактів і обставин; рішення як типових, так і нестандартних завдань експертного дослідження; ефективне застосування при­йомів і методів, а також успішне подолання різного роду перешкод у ході експертного дослідження з найменшою витратою сил і засобів, то в процесі створення методики її розробник повинен пройти певні стадії.

Загалом науковцями та практиками ви­діляються чотири етапи (стадії) створення експертних методик: 1) дослідження зако­номірностей, що обумовлюють прояви оз­нак, які характеризують ті або інші об'єкти; 2) виділення з усієї сукупності виявлених ознак тих, які задовольняють вимогам, що дозволяють використовувати їх в експерт­ному дослідженні; 3) визначення доступних широкому колу експертів-практиків тех­нічних засобів, методів і прийомів, що да­ють можливість вивчати зазначені ознаки; 4) оформлення методики у вигляді, що доз­воляє однозначно сприймати і використо­вувати викладену в ній інформацію мето­дичного характеру, в тому числі проводити оцінку одержуваних результатів.

Однак, недостатньо лише розробити від­повідну методику, перед її використанням експертами вона повинна пройти відповід­ну процедуру, так би мовити, об'єктивної оцінки та рекомендації для використан­ня експертами. Це передбачено у статті 8 Закону України «Про судову експертизу», згідно якої методики проведення судових експертиз (крім судово-медичних та судово-психіатричних) підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, що визна­чається Кабінетом Міністрів України.

Необхідно зазначити, що атестація екс­пертних методик становить окрему пробле­му судової експертології. Так, згідно з дію­чою постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2008 року № 595, якою затвер­джений Порядок атестації та державної ре­єстрації методик проведення судових екс­пертиз, атестація методик полягає в оцінці звіту про наукову роботу, виконану з метою розроблення методик, шляхом проведення його рецензування та апробації методик спеціалізованими установами.

Згідно положень даної постанови рецен­зування звіту про наукову роботу та апро­бація методики проводиться фахівцями з певних галузей знань, які не брали участь у розробленні методики, з метою визначен­ня актуальності та новизни з урахуванням сучасних досягнень науки і техніки, а також перевірки обґрунтованості методик, а також оцінки їх ефективності та результативності для виконання експертних завдань [5].

Результати атестації методик розгляда­ються науковими радами спеціалізованих установ та у разі прийняття науковою радою рішення про рекомендацію до впроваджен­ня методики в експертну практику - вона подається для державної реєстрації, яка проводиться Міністерством юстиції України.

Для цього методики, подані для держав­ної реєстрації, розглядаються Координаці­йною радою з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України та у разі прийняття нею рішення про державну ре­єстрацію їй присвоюється відповідний ре­єстраційний код і до Реєстру заносяться відповідні дані.

У цій постанові йдеться про рецензуван­ня звіту про роботу над методикою та апро­бацію останньої, а от специфічна структура методики та її зміст залишені поза увагою, окрім цього не розкривається сама проце­дура проведення апробації, її порядок.

Також проблемним є питання щодо того, що науковими спільнотами, які розглядають звіти про наукові роботи, з яких випливають методики експертних досліджень, визначе­ні наукові ради спеціалізованих установ та Координаційна рада, яка вивчає всі ці до­кументи для прийняття рішення про реє­страцію. На нашу думку, методичний орган повинен бути один і передбачати у своє­му складі певну структуру із залученням представників інших експертних відомств, яка буде і вивчати методику і приймати рі­шення про її реєстрацію. Наявність тільки одного такого органу дозволить усунути міжвідомчі колізії, які інколи трапляються у експертній практиці.

До того ж необхідно передбачити, що ок­рім експертів спеціалізованих установ, ме­тодики можуть розробляти та подавати на реєстрацію фахівці, які працюють поза їх ме­жами, оскільки згідно статті 7 Закону Украї­ни «Про судову експертизу» для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюють­ся виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися, крім судових експертів, також інші фахівці з відповідних галузей знань.

З прийняттям нового Кримінально-про­цесуального кодексу України, яким була введена змагальна система судочинства, рано чи пізно може виникнути ще одна про­блема - проблема конкуренції експертних методик. Така конкуренція може виникнути тоді, коли в різних експертних установах, можливо, в різний час, були розроблені ме­тодики дослідження того самого об'єкта, які в певній мірі відрізняються одна від одної.

Негативом такої ситуації є те, що при наявності конкуруючих теоретично обґрун­тованих і науково розроблених методик, по-перше, з'являється можливість сто­ронам обвинувачення та захисту обирати більш «обґрунтовану», на їх погляд, мето­дику, що в кінцевому рахунку може призве­сти до протилежних висновків та затягу­вання строків кримінального провадження. По-друге, така конкуренція методик якоюсь мірою ставить під сумнів авторитетність висновків судового експерта, оскільки при можливості науково обґрунтувати проти­лежні висновки втрачається віра у досто­вірність отриманих експертом результатів.

Вирішенням проблеми конкуренції мето­дик дослідження як раз може стати процеду­ра їх розгляду та державної реєстрації одним органом, у який би входили фахівці експерт­ної галузі з різних відомств, а також «інвента­ризація» вже існуючих експертних методик.

Така «інвентаризація» може проходити у вигляді, наприклад, паспортизації. На дум­ку окремих авторів, належним чином про­ведена паспортизація експертних методик дозволить вирішити питання відмінності в розумінні не тільки сутності численних ти­пових методик експертиз різних видів, але й самої суті методики судово-експертного дослідження як такої. А це, своєю чергою, позитивно позначиться і на якості судо­во-експертних досліджень, і на ефектив­ності використання результатів таких до­сліджень в процесі доказування [3, с. 51].

Держателем Реєстру методик проведен­ня судових експертиз відповідно до вже зга­даної постанови Кабінету Міністрів України є Міністерство юстиції України. На сьогодні він складає 1119 методик за 15 класами, серед яких почеркознавчі та авторознавчі, трасологічні, мистецтвознавчі, біологічні, економічні та інші. Окрема частина з них має гриф «для службового користування».

Наявність такого єдиного реєстру су­дово-експертних методик, безумовно, є позитивним моментом. Але залишаються проблемні питання, пов'язані з доступні­стю зареєстрованих методик до практич­ного використання їх експертами, а також слідчими, прокурорами, судами та захис­никами як учасниками кримінального про­вадження для оцінки експертних виснов­ків. Зараз існують випадки, коли фахівці експертної служби Міністерства внутрішніх справ України зовсім не знають про мето­дику, розроблену, наприклад, одним із На­уково-дослідних інститутів судових експер­тиз Міністерства юстиції України, і навпаки.

Для того, щоб виправити даний недолік, на нашу думку, методики експертиз по­винні видаватися окремими виданнями та розсилатися в провідні експертні установи України, однак при цьому, якщо загальні методики можуть бути доступними широ­кому загалу громадськості, то конкретні (окремі) повинні бути доступні тільки для службового використання експертами спе­ціалізованих державних експертних уста­нов, слідчими, прокурорами, суддями.

Ще однією проблемою є недостатнє за­безпечення інформацією відповідних су­дових та правоохоронних органів про іс­нування окремих методик та взагалі про можливість судових експертиз. За резуль­татами опитування, які наводить у своїй мо­нографії І.В. Пиріг, 58% опитаних слідчих і 35% експертів зазначили дефіцит інформа­ції щодо нових видів експертиз і особли­востей їх призначення. На його думку, це можливо усунути семінарами для слідчих за участю провідних експертів з ретельним аналізом проведених досліджень, демон­страцією експертної та спеціальної техніки [2, с. 233].

Висновок. Підсумовуючи вищезазначе­не, можна зробити такі висновки:

1)    Незважаючи на те, що проблемати­кою, пов'язаною з методиками проведен­ня судових експертиз, вчені та практики займаються достатньо довгий час, на сьо­годні залишається низка невирішених про­блем як теоретичного, так і практичного характеру.

2)   До проблем теоретичного характеру можна віднести деяку неоднозначність у розумінні експертної методики взагалі, від­сутність її у переліку виробничо-практичних видань у відповідному Держстандарті, від­

 

3)   сутність нормативно закріпленої структури та змісту експертної методики тощо.

4)      Основні проблеми практичного ха­рактеру стосуються процедури апробації експертних методик та доступності зареє­строваних методик до практичного викори­стання їх експертами й іншими учасниками кримінального провадження.

5)    У випадку вирішення вказаних про­блем можна розраховувати на підвищен­ня наукового рівня й повноти вирішення експертних завдань, що своєю чергою по­зитивно позначиться на якості та строках проведення судових експертиз у кримі­нальному провадженні.

Ольховенко С.І. - Начальник НДЕКЦ при УМВС України в Закарпатській області