Закарпатський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України
   
   
 
Головне меню

Новини

Директор Закарпатського НДЕКЦ МВС України

на сторінках у виданні "Правова еліта України".


Корисні посилання
 
 
 

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ СТВОРЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЕКСПЕРТНИХ МЕТОДИК ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ

10.12.2014

Стаття присвячена проблемним аспектам, пов'язаним із створенням та послідуючим використанням експертних методик проведення судових експертиз. У ній зроблена спроба виявити та проаналізувати існуючі як теоретичні проблеми, пов'язані з визначенням методики, її структурою та змістом, так і практичні проблеми відносно атестації та реєстрації експертних методик, а також подальшого їх вико­ристання відповідними фахівцями.

Ключові слова: судові експертизи, експертна методика, зміст та структура методики, апробація та реєстрація методик.

Актуальність теми. Однією з особли­востей криміналістичних досліджень є те, що їх проведення має здійснюватись згідно відповідним чином затверджених експерт­них методик. Ці методики, що характеризу­ються поєднанням в собі необхідних вимог проведення дослідження, є основою якості і швидкості вирішення завдань експертизи. У зв'язку з цим їх вивчення і розробка ма­ють важливе значення у науково-дослідній і практичній діяльності.

Стан наукового дослідження. Різним аспектам методики судово-експертного дослідження в тій чи іншій мірі приділяли увагу велика кількість авторів, які вивчали і експертну методику як таку, і конкретні роди або види судових експертиз. З цьо­го питання існують праці Т.В. Авер'янової, Р.С. Бєлкіна, А.І. Вінберга, В.Г. Гончаренка, А.В. Іщенка, В.П. Колмакова, В.С. Мітриче- ва, В.Ф. Орлової, М.Я. Сегая, О.Р. Шляхова та інших авторів. Однак, незважаючи на ве­лику кількість джерел і давню історію роз­робки цієї проблематики, до сьогоднішньо­го часу залишаються низка невирішених проблем як теоретичного, так і практичного характеру.

Тому метою цієї статті є саме виявлен­ня та аналіз існуючих проблем, пов'язаних з методиками проведення судових експер­тиз, а також наведення окремих шляхів їх вирішення.

Виклад основного матеріалу. Од­ним з перших науковців, який запропону­вав визначення експертної методики, був А.Р. Шляхов, який вважав, що методика кожного виду судової експертизи - це си­стема методів, прийомів і технічних засо­бів, що застосовуються для вирішення кон­кретних завдань у певній послідовності та враховують специфіку вирішуваних питань і досліджуваних речових доказів [6, с. 17].

Пізніше різні автори наводили достатньо велику кількість інших визначень методи­ки експертного дослідження. Наприклад, Р.С. Бєлкін у своїй роботі «Криминали- стика: краткая знциклопедия» методику експертного дослідження описував як си­стему рекомендацій щодо вибору та за­стосування методів дослідження об'єктів даного роду (виду) судової експертизи та формуванню необхідної матеріально-тех­нічної бази дослідження; А.М. Зініна и Н.П. Майліс у своєму посібнику «Судебная експертиза» відзначали, що експертна методика - це програма дій, що пропонує експерту в категоричній або рекомендацій­ній формі використовувати певні методи дослідження об'єктів, послідовність і про­цедуру застосування цих методів.

Таким чином, не дивлячись на деяку не­однозначність існуючих в цілому визначень, можна говорити про те, що поняття «екс­пертна методика», яке є основним у су­дово-експертній діяльності, наразі, цілком сформувалося.

Оскільки методика або ж техніка екс­пертного дослідження - це рівень високо- спеціалізованого методологічного знання, то в силу притаманних йому функцій безпо­середньої регламентації наукової діяльно­сті методика завжди повинна мати чітко ви­ражений нормативний характер [4, с. 78].

До речі, певною мірою це передба­чено Державним стандартом України ISO 9001:2009 «Системи управління якістю. Вимоги», в якому визначено те, що доку­ментація системи управління якістю, в тому числі й якістю проведення експертних до­сліджень, має охоплювати, зокрема, задо­кументовані методики.

При цьому відкритим залишається пи­тання стосовно того, що Державним стан­дартом України 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», який визна­чає поняття у галузі видавничої продукції, передбачено тільки «методичні рекомен­дації» та «методичні вказівки» як різнови­ди виробничо-практичних видань, а от за «методики» взагалі не згадується. Хоча така ситуація, як вже згадувалось вище, є неприпустимою, оскільки «методичні ре­комендації» та «методичні вказівки» тільки близькі за змістом до «методики» поняття та не є взаємозамінні. На цьому також не­одноразово наголошували у своїх публіка­ціях ряд вчених та практичних працівників експертних установ України [1, с. 7].

На нашу думку, поняття «методики» по­винно бути введено до даного Державно­го стандарту та відображати основні риси, які відрізняють її від інших видів виробни­чо-практичних видань. Таке поняття повин­но розкривати сутність і призначення ме­тодики, вказувати на її структуру та зміст, а також на застосування системи методів при проведенні дослідження. При цьому можна вказати, що ступінь регламентації всього процесу дослідження може бути різним. Методика завжди містить як реко­мендації, так і обов'язкові правила для екс­перта з вузлових моментів, які визначають схему дослідження, його стратегію.

Аналіз діючих на сьогоднішній день міжвідомчих та відомчих методик дозволяє констатувати факт відсутності єдиного ме­тодичного підходу до їх репрезентації. Це становить важливу методологічну пробле­му сучасної судової експертизи. Створені в різний час, різними відомствами, існую­чі методики мають дещо різну структуру, а відповідно й відмінний між собою зміст.

Необхідно відзначити, що докладних і роз­горнутих характеристик сутності і структури методики судово-експертного дослідження в криміналістичній літературі значно менше, ніж її визначень. В цілому автори сходяться на думці, що будь-яка експертна методика незалежно від її виду повинна включати в себе ряд обов'язкових елементів, які утво­рюють її структуру. А саме містити вказівку на склад специфічних об'єктів, на можливо­сті даної методики та її надійність, на при­йоми, методи і засоби дослідження, а також на порядок і послідовність застосування ме­тодів і засобів. Крім цього, методики повин­ні містити приписи щодо умов та процедур застосування прийомів, методів, засобів і опис можливих результатів.

Після того як з кінця двохтисячних ро­ків в Україні почав діяти обов'язковий для всіх державних установ судової експерти­зи стандарт ДСТУ ISO/ІЕС 17025:2006 «За­гальні вимоги до компетентності випробу­вальних та калібрувальних лабораторій», яким регламентовано, у тому числі, роз­робку процедур (або методик) з певним змістом та структурою, ряд авторів запро­понували загальну уніфіковану структуру експертних методик, яка б відповідала по­ложенням згаданого стандарту.

Так, А.В. Іщенко, Ю.І. Палеха, Ю.Ю. Ярослав, А.О. Полтавський запро­понували наступний уніфікований зміст та структуру експертної методики: 1) вихідні дані (які повинні включати, зокрема, най­менування експертної галузі та методики); 2) зміст (перелік розділів); 3) вступ; 4) ос­новний текст: 4.1) об'єкти дослідження; 4.2) експертні завдання (типові питання), що вирішуються методикою; 4.3) технічні засоби та інструментарій; 4.4) об'єкти до­слідження - порівняльні зразки; 4.5) умо­ви експертного дослідження; 4.6) стадії експертного дослідження; 5) предметний покажчик; 6) довідково-інформаційні дані (додатки у вигляді таблиць, схем тощо); 7) бібліографічний список. Вони зауважу­ють, що інша необхідна інформація, на­приклад, заходи щодо безпеки, яких треба дотримуватися тощо, можуть регламентува­тися як самими методиками експертних до­сліджень, такі інструкціями, що передбаче­но зазначеним стандартом [1, с. 642-643].

В цілому погоджуючись із наведеною структурою, необхідно зазначити, що вона
повинна бути не тільки сформованою у на­укових джерелах, а й бути передбаченою відповідним стандартом, міжвідомчим на­казом або, у крайньому випадку, інструкці­єю щодо порядку створення та оформлен­ня експертних методик. Тільки в разі такої нормативної регламентації можна розрахо­вувати на єдиний підхід та одноманітність при їх оформленні незалежно від відом­ства, у якому методика була розроблена.

Створення нових методик є творчим процесом, заснованим на пізнанні зако­номірностей процесу утворення ознак на об'єктах дослідження, виявленні цих ознак з використанням певних засобів і методів. Конкретною метою створення нових мето­дик є розширення обсягу фактичних даних, що надаються слідству та суду, засноване на можливості вирішення нових завдань, дослідження нових об'єктів, скорочення строків проведення експертиз, матеріаль­них і трудових витрат, зменшення кількості невирішених питань, підвищення наукового рівня й повноти вирішення експертних за­вдань [2, с. 228].

Для того, щоб експертні методики в про­цесі їх використання забезпечували своє­часне, повне і всебічне виявлення і пізнан­ня фактів і обставин; рішення як типових, так і нестандартних завдань експертного дослідження; ефективне застосування при­йомів і методів, а також успішне подолання різного роду перешкод у ході експертного дослідження з найменшою витратою сил і засобів, то в процесі створення методики її розробник повинен пройти певні стадії.

Загалом науковцями та практиками ви­діляються чотири етапи (стадії) створення експертних методик: 1) дослідження зако­номірностей, що обумовлюють прояви оз­нак, які характеризують ті або інші об'єкти; 2) виділення з усієї сукупності виявлених ознак тих, які задовольняють вимогам, що дозволяють використовувати їх в експерт­ному дослідженні; 3) визначення доступних широкому колу експертів-практиків тех­нічних засобів, методів і прийомів, що да­ють можливість вивчати зазначені ознаки; 4) оформлення методики у вигляді, що доз­воляє однозначно сприймати і використо­вувати викладену в ній інформацію мето­дичного характеру, в тому числі проводити оцінку одержуваних результатів.

Однак, недостатньо лише розробити від­повідну методику, перед її використанням експертами вона повинна пройти відповід­ну процедуру, так би мовити, об'єктивної оцінки та рекомендації для використан­ня експертами. Це передбачено у статті 8 Закону України «Про судову експертизу», згідно якої методики проведення судових експертиз (крім судово-медичних та судово-психіатричних) підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, що визна­чається Кабінетом Міністрів України.

Необхідно зазначити, що атестація екс­пертних методик становить окрему пробле­му судової експертології. Так, згідно з дію­чою постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2008 року № 595, якою затвер­джений Порядок атестації та державної ре­єстрації методик проведення судових екс­пертиз, атестація методик полягає в оцінці звіту про наукову роботу, виконану з метою розроблення методик, шляхом проведення його рецензування та апробації методик спеціалізованими установами.

Згідно положень даної постанови рецен­зування звіту про наукову роботу та апро­бація методики проводиться фахівцями з певних галузей знань, які не брали участь у розробленні методики, з метою визначен­ня актуальності та новизни з урахуванням сучасних досягнень науки і техніки, а також перевірки обґрунтованості методик, а також оцінки їх ефективності та результативності для виконання експертних завдань [5].

Результати атестації методик розгляда­ються науковими радами спеціалізованих установ та у разі прийняття науковою радою рішення про рекомендацію до впроваджен­ня методики в експертну практику - вона подається для державної реєстрації, яка проводиться Міністерством юстиції України.

Для цього методики, подані для держав­ної реєстрації, розглядаються Координаці­йною радою з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України та у разі прийняття нею рішення про державну ре­єстрацію їй присвоюється відповідний ре­єстраційний код і до Реєстру заносяться відповідні дані.

У цій постанові йдеться про рецензуван­ня звіту про роботу над методикою та апро­бацію останньої, а от специфічна структура методики та її зміст залишені поза увагою, окрім цього не розкривається сама проце­дура проведення апробації, її порядок.

Також проблемним є питання щодо того, що науковими спільнотами, які розглядають звіти про наукові роботи, з яких випливають методики експертних досліджень, визначе­ні наукові ради спеціалізованих установ та Координаційна рада, яка вивчає всі ці до­кументи для прийняття рішення про реє­страцію. На нашу думку, методичний орган повинен бути один і передбачати у своє­му складі певну структуру із залученням представників інших експертних відомств, яка буде і вивчати методику і приймати рі­шення про її реєстрацію. Наявність тільки одного такого органу дозволить усунути міжвідомчі колізії, які інколи трапляються у експертній практиці.

До того ж необхідно передбачити, що ок­рім експертів спеціалізованих установ, ме­тодики можуть розробляти та подавати на реєстрацію фахівці, які працюють поза їх ме­жами, оскільки згідно статті 7 Закону Украї­ни «Про судову експертизу» для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюють­ся виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися, крім судових експертів, також інші фахівці з відповідних галузей знань.

З прийняттям нового Кримінально-про­цесуального кодексу України, яким була введена змагальна система судочинства, рано чи пізно може виникнути ще одна про­блема - проблема конкуренції експертних методик. Така конкуренція може виникнути тоді, коли в різних експертних установах, можливо, в різний час, були розроблені ме­тодики дослідження того самого об'єкта, які в певній мірі відрізняються одна від одної.

Негативом такої ситуації є те, що при наявності конкуруючих теоретично обґрун­тованих і науково розроблених методик, по-перше, з'являється можливість сто­ронам обвинувачення та захисту обирати більш «обґрунтовану», на їх погляд, мето­дику, що в кінцевому рахунку може призве­сти до протилежних висновків та затягу­вання строків кримінального провадження. По-друге, така конкуренція методик якоюсь мірою ставить під сумнів авторитетність висновків судового експерта, оскільки при можливості науково обґрунтувати проти­лежні висновки втрачається віра у досто­вірність отриманих експертом результатів.

Вирішенням проблеми конкуренції мето­дик дослідження як раз може стати процеду­ра їх розгляду та державної реєстрації одним органом, у який би входили фахівці експерт­ної галузі з різних відомств, а також «інвента­ризація» вже існуючих експертних методик.

Така «інвентаризація» може проходити у вигляді, наприклад, паспортизації. На дум­ку окремих авторів, належним чином про­ведена паспортизація експертних методик дозволить вирішити питання відмінності в розумінні не тільки сутності численних ти­пових методик експертиз різних видів, але й самої суті методики судово-експертного дослідження як такої. А це, своєю чергою, позитивно позначиться і на якості судо­во-експертних досліджень, і на ефектив­ності використання результатів таких до­сліджень в процесі доказування [3, с. 51].

Держателем Реєстру методик проведен­ня судових експертиз відповідно до вже зга­даної постанови Кабінету Міністрів України є Міністерство юстиції України. На сьогодні він складає 1119 методик за 15 класами, серед яких почеркознавчі та авторознавчі, трасологічні, мистецтвознавчі, біологічні, економічні та інші. Окрема частина з них має гриф «для службового користування».

Наявність такого єдиного реєстру су­дово-експертних методик, безумовно, є позитивним моментом. Але залишаються проблемні питання, пов'язані з доступні­стю зареєстрованих методик до практич­ного використання їх експертами, а також слідчими, прокурорами, судами та захис­никами як учасниками кримінального про­вадження для оцінки експертних виснов­ків. Зараз існують випадки, коли фахівці експертної служби Міністерства внутрішніх справ України зовсім не знають про мето­дику, розроблену, наприклад, одним із На­уково-дослідних інститутів судових експер­тиз Міністерства юстиції України, і навпаки.

Для того, щоб виправити даний недолік, на нашу думку, методики експертиз по­винні видаватися окремими виданнями та розсилатися в провідні експертні установи України, однак при цьому, якщо загальні методики можуть бути доступними широ­кому загалу громадськості, то конкретні (окремі) повинні бути доступні тільки для службового використання експертами спе­ціалізованих державних експертних уста­нов, слідчими, прокурорами, суддями.

Ще однією проблемою є недостатнє за­безпечення інформацією відповідних су­дових та правоохоронних органів про іс­нування окремих методик та взагалі про можливість судових експертиз. За резуль­татами опитування, які наводить у своїй мо­нографії І.В. Пиріг, 58% опитаних слідчих і 35% експертів зазначили дефіцит інформа­ції щодо нових видів експертиз і особли­востей їх призначення. На його думку, це можливо усунути семінарами для слідчих за участю провідних експертів з ретельним аналізом проведених досліджень, демон­страцією експертної та спеціальної техніки [2, с. 233].

Висновок. Підсумовуючи вищезазначе­не, можна зробити такі висновки:

1)    Незважаючи на те, що проблемати­кою, пов'язаною з методиками проведен­ня судових експертиз, вчені та практики займаються достатньо довгий час, на сьо­годні залишається низка невирішених про­блем як теоретичного, так і практичного характеру.

2)   До проблем теоретичного характеру можна віднести деяку неоднозначність у розумінні експертної методики взагалі, від­сутність її у переліку виробничо-практичних видань у відповідному Держстандарті, від­

 

3)   сутність нормативно закріпленої структури та змісту експертної методики тощо.

4)      Основні проблеми практичного ха­рактеру стосуються процедури апробації експертних методик та доступності зареє­строваних методик до практичного викори­стання їх експертами й іншими учасниками кримінального провадження.

5)    У випадку вирішення вказаних про­блем можна розраховувати на підвищен­ня наукового рівня й повноти вирішення експертних завдань, що своєю чергою по­зитивно позначиться на якості та строках проведення судових експертиз у кримі­нальному провадженні.

Ольховенко С.І. - Начальник НДЕКЦ при УМВС України в Закарпатській області