Головне меню

Новини

27-28 вересня 2018 року на базі ДНДЕКЦ МВС України в м. Буча Київської області проводився науково-практичний семінар «Актуальні питання розвитку автотехнічної експертизи», в якому прийняв участь працівник Закарпатського НДЕКЦ МВС України Маргіта Василь Іванович.


Корисні посилання
 
 
 

Контрабанда культурних цінностей в Україні: поняття, проблемні аспекти та шляхи вирішення

25.06.2018
У статті проаналізовано науковий доробок з проблеми контрабанди культурних цінностей в Україні. Зроблена спроба оцінити ступінь вивченості та актуальності цього напряму у практиці вітчизняного законодавства та криміналістики.
Ключові слова: контрабанда, культурні цінності, археологія, історія, законодавство, бази данних.
Контрабанда - це один з головних та першочергових чинників, який впливає на економічну та національну безпеку держави. Після проголошення незалежності перед Україною гостро постало питання захисту національної безпеки та посилення боротьби зі злочинами, що посягають на об’єкти культурної цінності. Контрабанда культурних цінностей за ступенем суспільної небезпеки посідає одне з перших місць серед усіх видів контрабанди, а також нерозривно пов’язана зі станом економіки держави, фінансовою стабільністю та соціально-економічними факторами. Злочинні замахи на культурні цінності приводять до появи «білих плям» в історичній пам’яті суспільства, і відтак, вивезення культурних цінностей - це замах на національну й економічну безпеку країни.
Криміналізація світового антикварного ринку, у першу чергу, викликана тим, що незаконні операції з культурними цінностями поступаються по прибутковості лише нелегальному обігу зброї, наркотиків і торгівлі людьми. Варто зазначити, що боротьба з контрабандою є важливою складовою частиною забезпечення як національної безпеки країни, так і безпеки світової культурно-історичної спадщини.
На сучасному етапі в Україні склалася напружена криміногенна ситуація, з’явилися і набули поширення нові види антигромадських дій, надзвичайно загострилася проблема корупції, хабарництва, зловживання владою. Саме тому контрабанда розглядається як соціальне явище, ввезення/вивезення товарів та інших матеріальних засобів (предметів) з порушенням встановлених' державою правил, які ведуть до руйнування основних інститутів та систем суспільства і держави. У Законі України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. [6] у ст. 1 культурні цінності визначаються як «об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України». Міжнародна конвенція ЮНЕСКО «Про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності» від 14 листопада 1970 р. визначає культурні цінності як «цінності релігійного чи світського характеру, котрі розглядаються кожною державою як такі, що мають значення для археології, історії, літератури, мистецтва і науки». Законодавство України не містить спеціальної кримінально- правової норми щодо відповідальності за контрабанду культурних цінностей. Вони розглядаються як один із предметів загального складу контрабанди. За ч. 1 ст. 201 Кримінального кодексу України (далі - КК) контрабанда належить до найнебезпечніших злочинів у сфері господарської діяльності. Згідно зі ст. 12 КК, контрабанда є тяжким злочином, а кваліфіковані її види (ч. 2 ст. 201 КК) - особливо тяжкими [9, с. 25]. Суспільна
небезпека контрабанди полягає і в тому, що вона являє собою основний канал витоку за кордон унікальних творів мистецтва, що мають значну історико-культурну цінність. Однак, на даний час в Україні не проводяться комплексні кримінологічні дослідження щодо контрабанди культурних цінностей, зокрема заходів запобігання цьому суспільно небезпечному діянню. Деякі аспекти запобіганню цієї проблеми знайшли відображення у працях Є. П. Гайворонського, Є. В. Додіна, Л. В. Дорош, Ю. М. Дьоміна, М. І. Камлик,
О. О. Кравченко, Є. П. Озернюк, О. М. Омельчукта ін.
Кримінальні схеми і способи незаконного переміщення культурних цінностей постійно удосконалюються, і часто схеми та методики їх розроблення мають міжнародний характер. Незаконні операції приносять злочинцям великі прибутки, які згодом спрямовуються на фінансування нових злочинів. Таким чином, контрабандне вивезення предметів старовини і мистецтва має характер організованої транснаціональної злочинності. При цьому чітко виділяються дві головні категорії предметів, які користуються попитом. Перша категорія - це художні вироби та цінні антикварні речі, що знаходяться у музеях, культових спорудах, галереях та приватних колекціях. До другої категорії належать знахідки, що мають культурну цінність, виявлені під час проведення археологічних розкопок, а також предмети військової атрибутики [3, с. 17].
Незважаючи на науково-технічний прогрес, розробку нових систем охорони, крадіжки об’єктів культурної спадщини відбуваються в усьому світі як з приватних, так і з музейних колекцій з метою їх подальшого вивезення. На міжнародному рівні ці злочини попереджає Інтерпол, співпрацюючи з національними спеціалізованими органами. Наприклад, у 1969 р. в Італії була створена команда карабінерів з охорони культурних цінностей, яка проводить пошук зниклих артефактів всередині країни і за кордоном. Періодично публікується офіційний міжнародний список викрадених картин та творів мистецтва. Створення реєстру таких предметів здійснюється не тільки міжурядовими організаціями та національними органами влади, але й приватними особами. Так, у 1991 р. була створена приватна міжнародна база даних, розроблена для пошуку вкрадених творів мистецтва та антикваріату (Art Loss Register). Завдяки їй було повернуто законним власникам близько 1400 творів мистецтва [13, с. 83].
Загальносоціальні заходи запобігання контрабанді культурних цінностей цілком виправдовують свою назву і мають узагальнюючий характер. За своїм змістом частина їх є дещо подібною до комплексу заходів, які здійснюються для запобігання злочинам у сфері господарської діяльності та злочинам проти власності. У першу чергу, вони включають покращення економічної ситуації у державі та виведення економіки на стабільний рівень, покращення рівня життя населення (що охоплює підвищення розміру мінімальної заробітної платні, а також інших, зокрема, соціальних виплат), зменшення рівня безробіття у державі. Обумовленість таких заходів підтверджує судово-слідча практика у справах по контрабанді культурних цінностей. Детальний аналіз матеріалів окремих кримінальних проваджень за 2006-2015 рр. засвідчує той факт, що у багатьох випадках цей злочин вчинявся особами, які або взагалі не мали роботи, або не мали постійного місця роботи і стабільного заробітку, а, отже, їхня мотивація мала виключно корисливу спрямованість, тобто вони намагалися внаслідок вчинення контрабанди одержати певні грошові кошти або іншу вигоду майнового характеру [4, с. 29].
Важливою складовою загальносоціального запобігання контрабанді культурних цінностей є реалізація державної політики у сфері охорони культурної спадщини. З цією метою періодично здійснюється затвердження державних планів, програм та концепцій, як короткострокових (розрахованих у середньому на 3-4 роки), так і середньострокових (розрахованих більш ніж на 5 років), спрямованих на всебічний захист культурної спадщини та усіх її складових. Спеціально-кримінологічні заходи запобігання вчиненню контрабанди культурних цінностей детально досліджував Є. П. Гайворонський. Зокрема, він у своєму дослідженні «Умови вчинення контрабанди історичних та культурних
цінностей» виділяє більше десяти заходів запобігання контрабанді культурних цінностей. Основними з них є: посилення боротьби з розкраданнями антикваріату; покращення контролю за обігом культурних цінностей; проведення повного обліку й маркірування особливо цінних предметів культурного надбання незалежно від місця їх зберігання; створення Державного реєстру культурних цінностей; боротьба з незаконними археологічними розкопками; удосконалення діяльності Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України; упорядкування й удосконалення законодавства, яке регламентує переміщення культурних цінностей через митний кордон України [5, с. 93]. Вважаємо, що більшість з них можуть ефективно запобігати контрабанді культурних цінностей у випадку правильної реалізації на практиці. Зокрема, реалізувати такий захід, як проведення повного обліку й маркування особливо цінних предметів культурного надбання незалежно від місця їх зберігання, у сучасних українських реаліях вкрай важко. Це обумовлено тим, що у чинному законодавстві взагалі відсутнє таке поняття, як «особливо цінні предмети культурного надбання». Якщо це поняття охоплює культурні цінності, то слід, у першу чергу, законодавчо закріпити поділ культурних цінностей залежно від ступеня їх цінності, визначити критерії для встановлення ступеня такої цінності, а також уповноважений орган, який буде
безпосередньо здійснювати такий облік і оцінку.
До переліку основних спеціально-кримінологічних заходів запобігання контрабанді культурних цінностей можна віднести: посилення боротьби з вчиненням злочинів, які передують або супроводжують вчинення контрабанди культурних цінностей (викрадення культурних цінностей, незаконне проведення археологічних розкопок на об’єктах культурної спадщини, знищення, пошкодження або зруйнування об’єктів культурної спадщини чи їх частин); налагодження взаємозв’язків уповноважених органів нашої держави та інших держав щодо спільних дій, спрямованих на виявлення та розслідування злочинної діяльності об’єднань, які вчиняють контрабанду культурних цінностей; вдосконалення спеціального та галузевого законодавства у сфері охорони національних культурних надбань; проведення роз’яснювальних заходів щодо реалізації положень національного та міжнародного законодавства у сфері охорони культурної спадщини; налагодження внутрішньодержавних та міжнародних взаємозв’язків державних органів із різними видами громадських об’єднань, окремими громадянами щодо охорони культурних цінностей від злочинних посягань [14, с. 352].
Таким чином, слід відзначити, що нині відбувається масове розграбування культурної й духовної спадщини України, що є суттєвою загрозою для національного розвитку. Дослідження можливостей запобігання нелегального обігу культурних цінностей дозволило виявити і міжнародно-правову проблему: затримані культурні цінності фактично не повертаються в країну їх походження або законному власнику. Це вимагає якнайшвидшого вжиття адекватних організаційних і оперативно-розшукових заходів, створення окремих спеціалізованих підрозділів у найбільших митницях країни, спеціальної підготовки оперативних працівників та митників, які займаються протидією таким замахам [11, с. 87]. Нелегальному переміщенню культурних цінностей за межі державного кордону сприяють недоліки чинного законодавства. Існуючі нормативні акти містять недостатньо чітке формулювання та розмежування понять «історична» та «культурна цінність». Тому у більшості випадків для правильного визначення статусу предмета необхідна допомога компетентного фахівця.
Шимоня І.В.